Заступник Голови Політичної Ради політичної партії “Сила Людей”, директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції (у 2008-10 рр.), дипломат з досвідом роботи в Місії ОБСЄ у Хорватії та Місії Ради Європи в Косово і на різних посадах в Договірно-правовому і консульському департаментах, а також в Департаментах ЄС та Близького Сходу МЗС України.
Пане Трюхан, що зараз відбувається в Україні? Росія зацікавлена в дезінформації внутрішньої і зовнішньої аудиторії, але і від українських політиків вже надходять суперечливі дані. Ми чуємо про російську агресію, про війну з терористами і сепаратистами. Що це означає?
По-перше, Росія розв’язала проти України нічим не спровоковану несправедливу неоголошену війну. Часто її називають гібридною. Йдеться про вітчизняну війну за незалежність України. За інформацією з різних джерел, як українських, так і іноземних, на території тимчасово окупованих районів Донбасу знаходиться угруповання незаконних військових формувань чисельністю 42-45 тис. осіб. Близько 9 тис.чол., – громадяни Росії в різному статусі, – найманці, так звані добровольці, але найстрашніше – батальйонно-тактичні та диверсійно-розвідувальні групи зі складу солдатів і офіцерів регулярних підрозділів збройних сил РФ.
По-друге, в Україні починається процес здійснення реформ, яких вимагало суспільство під час Революції Гідності. Головні – конституційна реформа, спрямована на перерозподіл влади з центрального рівня на місцевий, адміністративно-територіальна реформа, завдання якої створити життєздатні місцеві громади, реформа державної служби, спрямована на створення на заміну пост-радянської системи з яскраво вираженими елементами олігархократії європейську демократичну модель, за якої державні службовці будуть захищені від політичного свавілля і мотивовані на служінні українському суспільству, реформа законодавства про вибори і про політичні партії. Завдання цієї реформи – зрівняти в правах усі політичні партії і створити запобіжники для проходження в черговий раз до представницьких органів влади олігархічних політичних проектів. Після цього мають бути здійснені економічні реформи, спрямовані на створення сприятливих умов для повернення прямих іноземних інвестицій в країну, створення потужного малого та середнього бізнесу, проведення демонополізації економіки і в цілому її перезапуску.
Проведення реформ і підвищення боєздатності українських збройних сил та ефективності роботи правоохоронної та судової систем – завдання, які є пріоритетними для України. Якщо нинішня влада впорається з їх виконанням, то отримає подальший кредит довіри від суспільства. Якщо провалить їх – у країні відбудуться позачергові вибори і до влади прийдуть якісно інші політичні сили, одну з яких – партію «Сила людей» – представляє і Ваш покірний слуга.
Як Ви вважаєте, яка зараз ймовірність повернення Донецька і Луганська до складу України? Чи готовий Київ примиритися з самопроголошеною владою цих «республік», як Молдова примирилася з Придністров”ям?
Починаючи агресію проти України, Кремль розраховував не тільки на бліцкриг у Криму, але і на створення так званої «Новоросії» у складі восьми областей – Донецької, Луганської, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської. Завдяки самовідданості українців, сценарій провалився. Тільки на Донбасі Путіну вдалося розпалити вогонь ненависті до всього українського і заразити місцеве населення вірусом війни. У липні-серпні 2014 року, коли проходила успішна операція по звільненню окупованих територій Донбасу силами антитерористичної операції, був шанс на те, що конфлікт буде врегульовано. Але Росія пішла на пряме військове вторгнення, задіявши свої регулярні війська і почавши обстрілювати збройні сили України з артилерії і «Градів» зі своєї території. Шанс був втрачений. За рік після тих подій російська пропаганда і воєнщина разом з про-російськими незаконними військовими формуваннями зробили свою справу. Значна кількість місцевих жителів вважають, що у всіх їхніх бідах винен Київ, європейці і американці. Інфраструктура зруйнована, підприємства зупинені. Це заклало основи для створення так званої армії ДНР / ЛНР. У ситуації, коли главам сімей нічим годувати своїх дітей, вони легко погоджуються на мобілізацію.
Поки Росія фінансуватиме так звані ДНР / ЛНР, постачатиме незаконним військовим формуванням важку військову техніку і боєприпаси, керуватиме діями місцевої влади, досягти врегулювання складно. Але іншого шляху, крім мирного, немає. На мою думку, мова повинна йти про сценарій, який нагадує хорватський та німецький. Послабивши економічні можливості Росії, створивши професійну армію і заручившись міжнародною підтримкою, Україна зможе зупинити війну і відновити територіальну цілісність. Після цього прийдуть довгі роки, а можливо і десятиліття відтворення економіки Донбасу, реінтеграції суспільства, повернення біженців і внутрішньо переміщених осіб.
Як Ви вважаєте, в 2014 році український уряд зробив на південному сході все, що міг? Чи при швидкому і рішучому реагуванні влади було б можливо уникнути конфлікту?
Зроблено було далеко не все. За умови рішучих комплексних дій, як це було в Дніпропетровську і Харкові, конфлікт можна було погасити в зародку. На підтвердження цієї тези можна згадати, що протягом березня-травня на Донбасі не існувало помітних місцевих фігур, які б очолювали антиурядові виступи. Всіма акціями керували російські спецслужби, помічники кремлівських чиновників і найманці – Гіркін, Бородай, Безлер та інші. Тільки в другій половині 2014 росіянам вдалося врешті-решт знайти відповідних маріонеток, які стали обличчям їхніх дітищ – «ДНР / ЛНР».
Тим не менше, історія умовного способу не терпить. Зараз потрібно виходити з того, що є. У майбутньому ж ті, хто не впоралися зі своїми обов’язками, понесуть відповідальність, – політичну або навіть кримінальн
Як Ви оцінюєте хід реформ і боротьбу з корупцією в Україні?
На даний момент реформи забуксували, корупція не тільки не зменшилася, але в окремих секторах навіть збільшилася. Але це не привід для того, щоб «підняти руки і здатися». В Україні вперше в її новітній історії суспільство не стало пасивним після чергової революції. Створено Реанімаційний пакет реформ, до складу якого входить близько 300 кращих експертів. Його мета – лобіювати прогресивні зміни у всіх сферах життя, у тому числі пропонуючи конкретні законопроекти і здійснюючи моніторинг прийнятих змін. Крім того, активно контролюють владу ЗМІ, а також не дають розслабитися новостворені, поки ще не парламентські, політичні партії.
Важливим фактором також є позиція світової спільноти, – і ЄС, і МВФ та інші міжнародні організації і держави-партнери України вимагають від влади дій, а не слів. У Президента Порошенка, Уряду Яценюка і парламенту буквально кілька місяців для того, щоб продемонструвати перші результати реформ, інакше вони позбудуться підтримки наших західних партнерів і під тиском суспільства по черзі підуть у відставку. На зміну їм прийдуть більш ефективні політики і політичні партії.
В України, для виживання, немає іншого виходу, крім швидкого здійснення економічного прориву. Необхідні ресурси для цього є. Важливо отримати ефективного менеджера в особі влади, який нарешті почне використовувати існуючі ресурси в інтересах всієї країни, а не окремо взятих олігархів.
Багато хто стурбовані тим, що Захід втратить довіру і залишить Україну на самоті, без якої б то не було підтримки. Це реально?
На даний момент Україна вимушено виконує роль «загороджувального загону» проти російських орд. Не буде України, натовпи найманців і «відпускників» хлинуть далі в Європу. Європейці все більше починають розуміти рівень загроз, який виходить для них з Кремля. Справа не тільки в особистості Путіна, а в сутності всієї нинішньої російської держави. Російському правлячому класу потрібен зовнішній ворог для того, щоб тримати у вузді власний народ. Тому, залишити Україну наодинці з цим збісившимся слоном, який топче сусідні землі, – нашкодити собі. Упевнений, що підтримка всім цивілізованим світом України в її боротьбі за незалежність і за своє європейське майбутнє буде тільки наростати. Але її ступінь буде залежати від професійності та відповідальності української влади.
На Ваш погляд, західні учасники Будапештського меморандуму зробили все, що могли, щоб гарантувати територіальну цілісність України?
Будапештський меморандум виявився фікцією. Той факт, що Путіну вдалося втягнути Україну, при мовчазній згоді США і Великої Британії, в Нормандський, а потім і в Мінський формати переговорів, свідчить про знищення глобальної та європейської систем безпеки. В Україні загинуло понад 7 тис. громадян, 2/3 з яких цивільні особи, у тому числі діти. В Україні більше 1,3 млн. внутрішньо переміщених осіб, щодня відбуваються бойові дії. Це говорить про те, що обидва вищезгадані формати виявилися не дієвими. У той же час країни-гаранти за Будапештським меморандумом фактично самоусунулися від виконання своїх зобов’язань по ньому.
Для того, щоб вийти на мирне врегулювання і закінчення війни потрібно виходити на повноцінну Мирну конференцію. Її учасниками мають стати країни-гаранти за Будапештським Меморандумом, а саме – США, Великобританія, Франція і Китай, ОБСЄ, ООН, Рада Європи, Росія, як країна-агресор і інші держави-партнери України. Предметом переговорів має стати безумовне повернення контролю України над усім Донбасом, часові рамки й умови повернення Криму, відшкодування збитків, нанесених діями Росії Україні, її юридичним особам і громадянам, починаючи з лютого 2014 року і механізм притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб (зі всіх залучених у війну сторін), які причетні до злочинів проти людяності та воєнних злочинів. Ініціатива Нідерландів щодо створення Міжнародного Трибуналу для розслідування обставин, які призвели до падіння малазійського літака над Донбасом, імовірно в результаті запуску ракети з системи «БУК – М», і загибелі 298 громадян – перший крок у правильному напрямку в цьому сенсі. Україна, як і Малайзія, Австралія і Бельгія, відразу офіційно підтримала цю ініціативу. Дуже шкода, що Росією виступає проти. Мабуть є що приховувати.
У минулому році в Україні були великі надії на президентські і парламентські вибори. Ці надії виправдалися? Як відрізняється нинішня ВР від дореволюційної?
Лише частково. І від Президента Порошенка, і від нинішнього парламенту, і від Уряду українське суспільство очікувало більшого. Тим не менше, незважаючи на те, що певні надії не виправдалися, Петро Порошенко залишається найбільш рейтинговим і впливовим політиком. А як він проявить себе далі – покаже час. Якщо він зможе забезпечити проведення реформ, відновлення територіальної цілісності і встановлення миру в Україні – увійде до її історії як найбільш ефективний лідер. Якщо ж він буде продовжувати відходити від тих обіцянок, які він давав суспільству на виборах, у тому числі щодо продажу свого бізнесу в Липецьку і Україні, – закінчить не кращим чином.
Що стосується парламенту, то слід підкреслити, що понад 50% народних депутатів, обраних у 2014 році, вперше переступили його поріг. Але новизна не означає якість. Парламент, як і раніше, хворіє на популізм, кнопкодавство, неефективність і чвари. Однак, є й позитив – там немає того «одобрямсу», який був властивий його попередникові при Януковичі. Там є місце для дискусій і обґрунтованих ініціатив.
У той же час, на мою думку, і Президент, і парламент виконують роль перехідних. Наступний глава держави і наступний склад парламенту будуть більш професійними, патріотичними та європейськими. А відбудеться їхня заміна на чергових чи позачергових виборах, в результаті тиску суспільства, залежить виключно від їхньої мудрості і бажання працювати на країну, навіть на шкоду своїм особистим інтересам.
Про майбутнє України: які перспективи Ви бачите в інтеграції із Заходом?
Україна давно визначилася зі своїм зовнішньополітичним вектором розвитку. Ми будемо в ЄС і в НАТО. Але для того, щоб наблизити момент вступу потрібно накласти мораторій на будь-які політичні заяви з цих питань, потрібно перестати ходити з простягнутою рукою і припинити набридати вимогами про визнання наших європейських перспектив. Вони є і це даність.
А ось що потрібно робити? Відповідь на поверхні. Україна повинна використовувати кожну можливість, яка існує за вже укладеними договорами. Що стосується ЄС – це Угода про асоціацію і цілий ряд інших двосторонніх угод та домовленостей. Але ми абсолютно не готові до виконання цих документів. Більше того, за півтора року після Революції Гідності в Україні так і не призначено Першого віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції та реформ. Ми досі не створили міністерство європейської інтеграції та реформ! Тому і затримка у виконанні зобов’язань перед ЄС, в тому числі і щодо виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму.
У питанні взаємодії з НАТО ситуація аналогічна. У грудні нарешті відмовилися від позаблокового статусу. Але досі не призначили Посла України при НАТО! Досі не створено координаційної структури, яка повинна відповідати за євроатлантичну інтеграцію. Інституційні рішення потрібно приймати негайно, інакше отримаємо чергові провали по обох напрямках.
Тим не менш, я оптиміст. Вірю, що вже в найближчому майбутньому ці проблеми будуть вирішені. Іншого виходу, крім інтеграції до європейського політичного, економічного і правового простору, а також до євроатлантичного простору безпеки і оборони, в України немає. Україна буде і частиною ЄС, і частиною НАТО. При цьому наше членство в цих організаціях принесе їм не проблеми, а додаткову вартість.
На цьому наполягає наша партія, на цьому наполягає українське суспільство в цілому.
Інтерв’ю було опубліковано в естонській газеті Postimees (оригінал за цим посиланням) 24 липня 2015 року.
