Велику хвилю критики викликав новоухвалений закон про місцеві вибори. Очевидно, правим є Андрій Магера, коли каже, що найбільшим здобутком цього закону є його коротка назва.
Я залишаю поза увагою недолугість запропонованої системи місцевих виборів і дискримінаційність положень закону до волонтерського і громадського рухів, до новоутворених партій та самовисуванців. Також не буду говорити про явну підробку тексту закону між голосуванням в цілому і передачею його на підпис Президенту.
Темою мого дослідження є вимоги до майбутніх місцевих депутатів. Зокрема вимоги в частині їх судимостей. Новоухвалений закон значно розширив коло осіб, які попри наявну судимість матимуть право балотуватись до місцевих рад. Відтепер перешкодою для депутата є лише судимість за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, злочину проти виборчих прав громадян чи корупційного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Згідно із ст. 12 Кримінального кодексу України (далі КК України), тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Давайте спробуємо розібратись, що ці нововведення означають простою мовою. Я є людиною широких поглядів, але не можу погодитись із народними депутатами в наступному. Відтепер, згідно із ст. 9 Закону України “Про місцеві вибори”, до місцевих рад зможуть балотуватись особи, які засуджені (відбувають покарання) та мають непогашену судимість за такі злочини:
– ч. 2 та 3 ст. 109 КК України (публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчиненян таких дій; а також такі дії, які вчинені представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації);
– ч. 1 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканість України);
– ст. 110-2 КК України (фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону);
– ст.ст. 116-120 КК України (убивство в стані афекту, убивство матір’ю своєї новонародженої дитини, убивство при перевищенні меж необхідної оборони, вбивство через необережність, доведення до самогубства);
– ст.ст. 122-131, 135 КК України (умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, умисні легкі телесні ушкодження, побої і мордування, катування, погроза вбивством, залишення у небезпеці);
– ст.ст. 146, 150, ч. 1 ст. 150-1 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення людини, експлуатація дітей, використання малолітньої дитини для зайняття жебрацтвом);
– ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 153, ст.ст. 155, 156 КК України (згвалтування із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом; статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості; розбещення неповнолітніх);
– ст.ст. 164, 165 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей; ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків)
– ст.ст. 172, 173, 175, 176 КК України (грубе порушення законодавства про працю; невиплата заробітної плати; порушення авторського права і суміжних прав);
– ст.ст. 178, 179, 181 КК України (пошкодження релігійних споруд; незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь; посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень та обрядів);
– ч. 1, 2 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 189, ч. 1, 2 ст. 190 ч. 1, 2 ст. 191, ч. 1 ст. 194, ст. 197-1, ст. 198 КК України (крадіжка, в т.ч. повторно або групою осіб; грабіж; вимагання (рекет); шахрайство, в т.ч. повторно або групою осіб; привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем; умисне знищення або пошкодження майна; придбання, отримання, зберігання або збут майна, одержанного злочинним шляхом);
– ч. 1 ст. 210, ч. 1, 2 ст. 212 КК України (нецільове використання бюджетних коштів; ухилення від сплати податків);
– ст. 219 КК України (доведення до банкрутства);
– ст. 222 КК України (шахрайство з фінансовими ресурсами);
– ч. 1 ст. 256 КК України (сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності);
– ст.ст. 258-1, 258-2 КК України (втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту);
– ч. 1 ст. 265-1 КК України (незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію);
– ст.ст. 293, 295, ч. 1-3 ст. 296, ст. 297 КК України (групове порушення громадського порядку; заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку; хуліганство (в т.ч. групою осіб, або раніше судимим за хуліганство, чи пов’язані з опором представнику влади); наруга над могилою, іншим місцем поховання або над тілом померлого);
– ст. 300, ч. 1-3 ст. 301, ч. 1, 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303 КК України (ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію; ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів; створення і тримання місць розпусти і звідництво; сутенерство або втягування особи в зайняття проституцією);
– ч. 1, 2 ст. 309, ч. 1 ст. 314, ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 322 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання нарокотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту; незаконне ведення наркотиків в організм людини проти її волі; схиляння до вживання наркотиків; незаконне публічне вживання наркотиків; незаконна організація або утримування місць для вживання одурманюючих засобів);
– ч. 1 ст. 328, ст. 329, ч. 1 ст. 332 КК України (розголошення державної таємниці; втрата документів, що становлять державну таємницю; незаконне переправлення осіб через державний кордон України);
– ст. 338 КК України (наруга над державними символами);
– ч. 1, 2 ст. 345, ч. 1 ст. 346, ст. 351 КК України (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; погроза або насильство щодо державного або громадського діяча; перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради);
– ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ст.ст. 366, 367, ч. 1 ст. 368, ч. 1, 2 ст. 368-2 КК України (зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу; службове підроблення; службова недбалість; одержання неправомірної вигоди службовою особою (хабарництво); незаконне збагачення службових осіб державної влади і місцевого самоврядування);
– ч. 1, 2 ст. 371, ч. 1 ст. 372, ч. 1 ст. 373, ч. 1 ст. 375, ч. 1, 2 ст. 382, ч. 1 ст. 293 КК України (завідомо незаконні затримання, арешт, тримання під вартою; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності; примушування давати показання; постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови; невиконання судового рішення; втеча з місць позбавлення волі або з-під варти)
– ст. 436, ч. 1 ст. 436-1 (пропаганда війни; виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів).
Андрій Осіпов,
експерт Інституту Політичної Освіти,
депутат Луцької міської ради
