У Маріуполі новий мурал проти насильства над мирними протестантами у Білорусі. По всій Україні ми підтримуємо незалежну та вільну Білорусь.
Мікрорайон Східний – це житлові квартали, які постраждали під час теракту у Маріуполі 24 січня 2015 року. Це місце – “пам’ятник” збройній агресії РФ проти України та роботи Градів по мирним людям.
13 серпня 2020 саме в цьому мікрорайоні діти наших партійців вийшли зі словами підтримки до дітей Білорусі, бо саме їх сьогодні атакує страшна силова машина, яка вийшла з-під контролю людей і служить тепер лише одній особі – тирану.
На підтримку права людей на мирний протест, права держави на демократичний розвиток, права на життя та здоров’я, права на повагу людської гідності, права не виконувати злочинні накази – у Маріуполі створено новий мурал в мікрорайоні Східний “Жыве Беларусь!”. Дана будівля – недобудова на кінцевій зупинці, де проходить багато людей.
“З моїм вісімнадцятирічним сином дивимось Nexta про події в Білорусі весь тиждень. Друзі сина в Харкові перші зробили мурал, щоб наголосити на ганебності побиття та знущань над людьми під час мирних протестів. Наші знайомі в Білорусі не виходять на зв’язок. Один точно в Жодіно – у в’язниці. Саме тому мій син вийшов і зробив цей мурал з друзями в Маріуполі. Чи є тут моя заслуга? Я пишаюся тим, що виховала вільну людину. Дала дитині 200 гривень на фарбу і що там ще буде потрібно. Ми знаємо, що значить загроза життю тільки за те. що ти хочеш жити вільно. І я пишаюся тим, що наші діти будуть сильнішими за нас поборниками демократії. Ми також виходили 14 серпня на акцію солідарності з білорусаму у Маріуполі на Грецькій площі. Заповіт Шевченка читали білоруською: “Як пагоняць з Беларусі У сіняе мора Кроў варожжу… Во тады я І нівы і горы — Ўсё пакіну й да самога Бога палунаю Маліціся… А да тых пор — Бога я не знаю! Пахавайце ды ўставайце, Кайданы парвіце І варожай злой крывёю Волю акрапіце!”, – коментує появу мурала Олена Золотарьова, Сила Людей Маріуполь
Для Сили Людей права на свободу – це основна, об’єднавча ідея. Саме тому, ми можемо сьогодні бачити, що наші партійці, і мер Тростянця Юрій Бова, і депутати сільради Тарасівки Юрій Середа, і член політради від Києва Оксана Грищенко, лідери Києва, Запоріжжя, Маріуполя, Богуслава ставлять аватарки з прапором Білорусі. “Ми підтримуємо народ Білорусі в прагненні жити в демократичній і правовій державі”, – однозначно реагує на ситуацію наш мер Юрій Бова.
Олександр Мельник, Сила Людей Богуслава, радить пісню “Правілы” білоруського рок-гурту Nizkiz, яка для нього стала символом цього протесту: “Мы выйшлі на вуліцу, і кожны з нас Не ведаў, куды ісці Напэўна, праз Гадзіну згубіліся б Але ж хтосць уздыме сцяг Мы выйшлі на вуліцу Знянацку так”. Боротьба за право піднімати свій стяг як символ волевиявлення порядних громадян давно зрозуміла для українців.
Окремий подив викликали заяви діячів на кшталт Вадима Новинського, який закликав Володимира Зеленського визнати перемогу Олександра Лукашенка.
“Нам соромно, що Маріуполь нас об’єднує з Новинським, який тут балотувався і був обраним в народні депутати. Варто кожному українцю висловити своє обурення подібними заявами”, – коментують в один голос партійці Сили Людей Маріуполя Петро Андрющенко та Максим Бородін.
У свою чергу голова Сили Людей Києва Євген Лебедєв відзначає, що це результат незавершеності української революції, оскільки одіозні персони досі при владі: “Пишаюсь, що білоруси змогли організуватися мирно. І трохи заздрю. У нас було інакше – вони організованіші, максимально мирні до останнього, рух профспілок та забастовки вражають, телеграм-канали надають інформацію, яка справді корисна. Сподіваюсь, досвід України у випадку перевиборів допоможе їм не допустити до влади цинічних покидьків. Для цього потрібні розвинені громадські інституції, для цього потрібно бути свідомим того, що час будувати нові політичні партії, організовувати нові політичні рухи. Протест – це лише початок змін. Для справжніх реформ – у політику мають прийти нові сформовані політичні сили, для цього треба щоб люди самі пішли в політику, брали участь в ній, не покладалися на якусь одну людину і не сподівалися, що за зміни в країні відповідає одна людина”.
Петро Андрющенко також наголошує на відмінностях політичних протестів в Україні та Білорусі: “Не варто порівнювати нас і білорусів в протесті. Особливо, неправильно проявляти зверхність. Ми готові кидатися в битву з поліцейською державою відразу і до кінця. Але, на відміну від білорусів, ми не готові вийти на страйк на підприємствах. Тому, кожній боротьбі – своє. Своя тактика і свої пріоритети. У підсумку- немає правильної чи неправильної боротьби з тоталітаризмом. Немає неправильної або правильної боротьби за права і свободи. Боротьба за свободу або є, або її немає. У білорусів зараз – є. І одне це гідне поваги, підтримки і співчуття”.
Чуємо слова підтримки рухів за права і свободи від наших партійців із Запоріжжя. “Я не можу зрозуміти ненависть білоруських спецслужб до своїх же мирних співгромадян!” – Олексій Засоба. З Києва говорить член політради Оксана Грищенко: “Вболіваю за білорусів. Страшно, складно і так, дуже небезпечно. Але приходить момент, коли іншого шляху немає. Свобода варта боротьби!”.
Боротьба може бути перможною, може зазнати поразки. Але ми маємо цінувати кожен шанс на перемогу правди. Так один з лідерів Сили Людей Кривий Ріг Юл Морозов додає: “Деякі мої прекрасні друзі продовжують сумно зітхати, констатуючи факт безперспективності боротьби білорусів проти свого таракана: “Все одно задавлять”, “Навіть, якщо щось вийде, втратять незалежність”, “Яка взагалі ціль тих протестів? Чого вони досягти хочуть?”, “Нема ж лідерів, нема інституцій, навіть якщо скинуть Лукашенка, на краще нічого не зміниться”. Для мене це виглядає, як ніби-то важкохвору людину, яка, врешті решт вирішила боротися з хворобою, починають переконувати “Так а сенс лікуватися, шансів же все одно нема?”, “Щас через хімію ту втратиш волосся, внутрішні органи вб’єш і будеш все життя від дорогих ліків і лікарів залежати”, “Раніше треба було лікуватися/ діагностуватися/ страхуватися/ спортом займатися. Тепер вже ні до чого хорошого не призведуть ці зусилля”. Не треба так!”
Спостерігаючи за подіями у сусідній Білорусі один з лідерів Сили Людей Києва Антон Малеєв підсумував наступне: “1. Неважливо хто переміг на імітованих виборах. Важливо, що білоруси не хочуть більше грати у “демократію” Лукашенка, яка по суті нічим не відрізняється від “демократії” царя Путіна. 2. Не так важливі політичні переконання, позиції, вислови, політична підготовка Лукашенка чи Світлани Тихановської. Важливо прийняти, що Лукашенко – тиран. 3. Не важливий страх багатьох, що у білорусів нічого не вийде і, завдяки зеленим чоловічкам, вони стануть вже невіддільною частиною “демократії” царя Путіна. Важливим є те, що білорусів настільки втомило перебувати у симулякрі “демократії”, що вони вирішили ризикнути усім, бо тільки так можна здобути щось більше ніж у них є. Нині Білорусь це середньовічна азійська чи давньогрецька тиранія. Зараз білоруси проходять складний процес швидкісної руйнації цієї формації. Ризик поглинання цієї формації Путіним завжди існує, але і надія на становлення Незалежної Білорусі, як європейської держави, висока. І в останньому прагненні ми зобов’язані підтримати білорусів”.
Цікавим також є те, що в Білорусі повсюдно майорить національний історичний прапор – білий з червоною смугою, а державний, офіційний прапор використовується більше на провладних мітингах. Петро Андрющенко відзначає схожість білоруського “антимайдану” з українським: “Схоже на наш антимайдан зразка 2004 та 2014 років. Той же склад учасників, хіба різний вік представників бюджетної сфери в світлі різних систем; той же посил – умовна стабільність, яка важливіша за свободу, права і демократію. І прапори. Прапори. Прапори державні, але не національні. Який чіткий візуальний маркер. Відчуття, що Білорусь стрімко пробігає наш шлях за дні”.
Юл Морозов з Кривого Рогу підкреслює, що найбільше вражає, як в країні, де понад 20 років будувалася диктатура, де тих, хто виглядав як хоча б мінімальна загроза режиму,
вбивали, ув’язнювали, змушували тікати з країни; де успішно, причому так успішно, що навіть значну частину українців зачепило, створювали імідж ідеального сильного керівника, не дуже багатої, але чистої, стабільної і здорової країни, дуже швидко прокидається те, що, здавалося б не мало прокинутися: “Несподівано виявляється, що свобода і правда таки щось значать для дуже багатьох людей. І ось вже біло-червоно-білий прапор, який таракан скасував “референдумом” з результатом під 80% ще в 1995 році, пливе повз будівлю КДБ на руках тисяч білорусів”.
Цей матеріал підготовлено в рамках співпраці “Сили Людей” та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Окремі думки й погляди, висловлені авторами у матеріалі, можуть не збігатися із поглядами Фонду Фрідріха Науманна за Свободу. Але маємо спільні пріоритети нашої роботи – свобода і громадянське суспільство, побудова правової держави, яка зможе стояти на захисті свободи, безпеки та власності людей.
