Депутат міськради Вільногірська Олена Скрипник: у міськраді треба бути впевненим у собі, навіть якщо ти в меншості, навіть якщо всі проти тебе. Твоя впевненість передається іншим, і на таємному голосуванні депутати не боятимуться, вони голосуватимуть правдиво.
Я режисер Палацу культури Вільногірська Дніпропетровської області. Сьогодні в складі міської ради від Сили Людей нас вже є два депутати з 26. В опозиції ми відчуваємо себе нормально – просто треба любити боротьбу. Одягати спортивний костюм і йти захищати питання, які вас бентежать.
Бачиш, іде дерибан: на покіс трави хочуть виділити мільйон гривень, і ти розумієш, що не буде ні якісного покосу трави, ні грошей. Двох наших голосів може не вистачити, щоб побороти більшість в раді, тоді на допомогу ми залучаємо громадськість. Ми виступаємо з трибуни, ми вимагаємо звітності. Наші активісти працюють над розголосом резонансних подій та донесенням до мешканців неупередженої інформації. Кричати про злочини треба голосно!
Ми не давали проводити сумнівні рішення через міську раду. Що робили наші опоненти?
Проводили ці рішення через виконком! Або під час кулуарних домовленостей все ж знаходили більшість голосів у міській Раді. Можна було б опустити руки, але чим це допоможе ситуації? До того ж поразки не можуть бути вічними. Так, наприклад, у 2014 році громаді Вільногірська вдалося зняти цілого мера за перевищення повноважень, а якщо більш конкретно – за створення фірм-прокладок, через які він прокручував бюджетні кошти, та за роздачу членам сім’ї приміщень міста.
Ми його на сесії зняли! Чотирьох депутатів вистачило, щоб підняти велику хвилю недовіри. І це вплинуло на наступні вибори репутаційно – у 2015 році він посів останнє місце. Щоправда депутатом ця людина все одно стала: чоловік посів останнє місце в списку, але їхні депутати складали мандати, аж поки він не зайшов в раду. Це суворі реалії української політики.
Колишній мер намагався поновитися через суд на посаді, але рада повторно проголосувала за його зняття! Він приходив до виконкому. А ми протидіяли, кликали прокуратуру. Одягали спортивні штани і теж йшли до виконкому, доходило до бійок! Ситуація була настільки страхітливою, що самі співробітники виконкому зізнавалися, що бояться цю людину, навіть фізично.
Працювати так складно, але ти маєш знати, що ти правий. Ця впевненість розповсюджуються на інших. Навіть той хто бреше відчує твою перевагу, знітиться. Були депутати, які відкрито не могли протистояти такому опоненту, але при таємному голосуванні всі обрали сторону правди.
Люди бачать нашу активність – люди підтягуються до нас. Команда Сили Людей складалась з десятка прихільників, а зараз ми вже сформували список з 26 осіб та йдемо на вибори, в складі нашої команди наразі присутні громадські активісти, члени партії та звісно прихильники. Поступово ліберальні, демократичні ідеї знаходять все більше прихильників, все більше людей проявляють громадянську активність, та врешті-решт приймають рішення йти в політику! Навіть незважаючи на те, що праця депутата міської ради не оплачується, та депутати не мають пільг та винагород, саме тому вимушені заробляти на життя на робочому місці.
Звісно, я теж працюю. Наш Вільногірський гірничо-металургійний комбінат має Палац культури, я його директор, і ми в його структурі. Я сама режисер – на ентузіазмі ми робимо театр в периферійному місті, ми самостійно ставимо спектаклі! Потроху стаємо відомими!
Я хочу зробити у нашому маленькому місті професійний театр. Ми беремо 30 грн за квиток, і в нас повні зали. Я створюю новорічні казки протягом багатьох років. Самостійно пишемо сценарії. У нас шикарні танцювальні колективи. Працівники комбінату приходять після роботи та вчать тексти – наш аматорський театр «Синя птаха» ставив “Синього птаха” Метерлінка (прем’єра цього сезону), “Зал для курців” Казачкова, “Сватання на Гончарівці” Квітки-Основ’яненка , “Кайдашеву сім’ю” Нечуй-Левицького “Дуже проста історія” Ладо. До нас приїжджали і Писанка, і Сумська! Карантин сильно перебив нам плани, але попередні два роки нам вдавалося організовувати виступи зірок національного рівня.
Я бачу, шо ми можемо вийти на самофінансування. Я писала грант на підтримку нашого театру – якби ми поставили на зарплату 10 людей – художника по костюмах, режисера, швачку, акторів – це коштувало би нам 50 000 грн на місяць, але який стимул це був би для розвитку!
Ніхто, крім влади, не має такого ресурсу, щоб підтримувати саме український продукт, орієнтований на внутрішнього споживача. Тому важливо, що люди, які йшли у владу, завжди тримали це в голові. Вважаю, що форма підтримки має бути сформована експертним середовищем з урахуванням специфіки кожного напряму культури та можливостей виходу кожної сфери на самозабезпечення, тобто це повинна бути стимулююча підтримка, а не відшкодування збитків або оплата праці.
Але не тільки думки про культуру займають команду Сили Людей у Вільногірську, у нашому місті багато інших невирішених питань, більш нагальних.
У нас немає законного полігону для вивозу сміття. Я робила запити: як в нас вивозиться сміття і чому горить кожен раз полігон. І це величезна проблема – і наші активісти постійно моніторять це питання та закликають громадськість та владу реагувати на цю проблему. Кошти виділяються, десятки мільйонів, але проблема невирішена. Тому треба збільшувати представництво порядних депутатів у раді, щоб більш ефективно вимагати від ради прийняття потрібних рішень.
Я намагаюся підготувати майбутніх кандидатів до того, що по округу треба багато працювати: я особисто склала більш ніж 250 актів – це проблеми округу, субсидії, не проживає людина, догляд за дитиною, батько не бере участі у житті дитини, тече дах. Акти, які реєструють у виконкомі. Ці акти в переліку документів на видачу субсидій зокрема. Ти постійно живеш життям свого міста.
Моє депутатське звернення “Про заборону на території міста використання тварин у пересувних цирках” було підтримано міськрадою. А як воно з’явилося? Я бачила як пересувні цирки працюють з тваринами, коли виступають у Палаці культури – перевозять у ящиках, умови жахливі. Ви бачили як слонів перевозять? Це величезні тварини, а їх везуть ледь не складеними у контейнерах. Я не хочу, щоб мої діти вчилися любові до тварин на таких прикладах.
Люди поступово звикають до того, що можна самому іти у владу та домагатися вирішувати ті питання, які хвилюють громаду. Це великий прорив для нашого міста, побудованого за часів Радянського Союзу. За часів незалежної України місто рухалося до занепадуу, містяни розчаровувалися у демократичних цінностях та перестали довіряти кандидатам. Але потроху нам вдається долати ці сумніви людей, повертати їм віру у те, що демократичним шляхом можна змінити суспільство.
Ми готували цей матеріал у рамках співпраці ПП “Сила Людей” з Фондом Фрідріха Науманна за Свободу. Нам важливо розповідати про реальні приклади трансформації українського суспільства в таких важливих сферах як розвиток демократії та політичної культури. Особлива увага приділяється висвітленню роботи депутатів в опозиції – саме опозиційні сили часто виступають рушієм демократії, оскільки стала робота демократичних інституцій за правилами, яких дотримуються всі сторони процесу, гарантує кожному можливість бути почутим та впливати на прийняті рішення в громаді. Коли одна політсила має більшість, часто виникає спокуса монополізувати владу. В такому випадку саме опозиційні сили виступають противагою, гарантом системи стримування. Окремі думки й погляди, висловлені авторами у матеріалі, не обов’язково відображають погляди Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.
