ЙДЕМО У ПОЛІТИКУ ВІДДАВАТИ БОРГИ
Колись мій шотландський професор Paul Beaumont, Head of Law School of the University of Aberdeen, казав мені, що гарні професійні юристи ніколи не прагнуть обратися до лав парламенту. Тоді йшлося про Європейський парламент…
Я урок засвоїв і, повернувшись в Україну, ніколи не балотувався на жодну виборну посаду – вірив, що у цій країні залишились адекватні політики, яким насправді бракує професійних радників.
На Майдані я вперше відчув, що радити в цій країні більше нема кому – треба брати і діяти. Робити революцію, країну, майбутнє etc.
Тепер я ходжу на роботу і з роботи по Інститутській. Спеціально. Аби нічого, нікого і нікому не забути.
І щоразу плачу. Від злості і розпуки. Бо борги тим, чиї очі щовечора дивляться на мене у мерехтінні свічок з чорно-білих фото, хто віддав за Україну найдорожче – своє життя, – ніхто не віддає і судячи з усього віддавати не збирається: мерседеси по Інститутській наразі не їздять… Як і на Майдані, залишається тільки діяти.
І тому ми з друзями йдемо в політику. Йдемо віддавати борг тим, хто помер замість нас і задля нас. Помер за іншу Україну. Заслужив у Бога радикально кращу долю для цієї землі і людей, що на ній живуть, – своїм подвигом, своєю кров’ю, своєю жертвою.
Щойно віддамо борги – обов’язково повернусь до життя між юридичним офісом та університетською бібліотекою. Бо як правильно казав проф. Paul Beaumont, хороші юристи до парламенту не балотуються. Тепер я знаю, що він, напевно, просто забув уточнити: “у нормальній країні”…
