25 жовтня в Україні відбудуться чергові місцеві вибори. Без перебільшення вони відіграють особливу роль в історії становлення сучасної української держави і народження української нації. І мова не лише про фарбування лавочок та висадку чи закладку парків. Насправді йдеться про те, куди далі рухатиметься найбільша країна Європи, якою досі de jure залишається Україна. А головне, — чого чекати українцям від власної влади, починаючи від голови найменшого села до Президента
Який фон, такі і результати?
Ніколи раніше місцеві вибори не викликали наскільки бурхливих дискусій у суспільстві, політикумі та експертному середовищі. Ніколи раніше бюджети виборчих кампаній як мінімум 7-8 партій не вимірювалися семизначними цифрами. Ніколи раніше не було стільки зловживань з боку виборчих комісій, які правдами й неправдами намагалися, за вказівками зверху, зняти тисячі кандидатів у депутати і десятки найрейтинговіших кандидатів у мери.
Водночас, сама виборча кампанія проходить на безпрецедентно несприятливому фоні.
По-перше, в Україні досі продовжується глибока соціально-економічна криза. Як наслідок, мільйони людей готові за смішні гроші не те що продати свій голос, а піти на значно суттєвіші жертви. Яскравий приклад — тисячі балконів на багатоповерхівках, завішених символікою давно збанкрутілих провладних або сумнівних за походженням політичних проектів.
По-друге, за усталеною вже “традицією” цього разу влада придумала такий Закон «Про місцеві вибори», за яким, щоб перемогти, треба бути або партією імені Петра Порошенка (чи когось з його помічників з Банкової), або мати величезний лантух грошей.
По-третє, виборів не буде в анексованих Росією Криму, м. Севастополь та у тимчасово окупованих районах Донбасу, а це біля 4 млн. виборців. Більше того, понад 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб позбавлені права віддати свій голос за кандидата. І байдуже, що вони стали частиною громад там, де оселились, тікаючи від війни та російської окупації. За нинішнім законом вони позбавлені права впливу на те, яка буде влада на їхніх нових батьківщинах.
По четверте, до цих виборів прикута увага всього світу. Центральною виборчою комісією зареєстровано вже 1165 іноземних спостерігачів, у тому числі 684 від БДІПЛ ОБСЄ. Цілком очевидно, що від того, чи будуть результати голосування визнані міжнародною спільнотою і чи самі вибори будуть оцінені як такі, що пройшли у повній (!) відповідності з нормами та стандартами ОБСЄ, демократично і транспарентно, залежатимуть масштаби подальшої підтримки України.
Крім того, зберігається абсолютна невизначеність з тим, як примусити російських окупантів піти зі сходу України, не говорячи вже про повернення Криму та Севастополя. Так звані мінські домовленості пробуксовують, всі терміни їхнього виконання зірвано. Паризькі переговори в Нормандському форматі поставили більше запитань, аніж дали відповідей. Що робити далі – поки що не розуміє ніхто: ні в Києві, ні в Москві, ні в Брюсселі чи Вашингтоні.
То як же голосувати?
Незважаючи на засилля телереклами, бордів та іншої агітації, ключовою дієвою особою будь-якої виборчої кампанії є не партія,
кандидат чи агітатор. Вирішує все виборець, кожен з нас. Проте виборцю і найскладніше. Спокус багато. Занадто багато. І то прямий підкуп грошима чи гречкою, про що найбільше говорять і пишуть експерти, — не головна з них.
Є три інші, в рази більш небезпечні.
Перша і ключова — це лінь та/або зневіра. Найпростіше знайти собі якусь відмовку, надавши перевагу зручному дивану перед телевізором замість того, щоб йти по дощу на дільницю. Проте варто пам’ятати, що найстрашніше – це якраз байдужість, викликана лінню та зневірою. Саме через неї створюються всілякі “денеери/еленери”. Саме вона часто-густо призводить до знищення цілої країни. На початку війни наші волонтери довели, що українське суспільство складається з небайдужих. Пора це доводити й у мирний час на виборчих дільницях
Друга, не менш важлива, — сліпа віра красивій картинці. Щоб не повестися на технологічні штучки політтехнологів та спічрайтерів, доцільно витратити годину і принаймні перевірити, наскільки інформація з агітки чи телеекрану відповідає попередньому життєвому шляху привабливого кандидата. У сучасну добу інтернету та соцмереж це абсолютно не складно.
Третя, остання, проте не менш важлива, — бажання віддати голос за переможця. Ну не подобається нам марнувати свій голос! Хочеться бути причетним до чиєїсь перемоги, байдуже, що вона швидко може виявитися пірровою. Натомість, щоб отримати якіснішу владу, треба довіряти тим, хто пропонує кращі програми розвитку громади, а не веде свою виборчу кампанію виключно за рахунок політтехнологій та великих грошей. Великі гроші на вітер не викидаються, вони вкладаються для того, щоб потім їх відбити.
Про тих, за кого не варто голосувати в жодному разі.
По-перше, — Янукович і Ко. Всі ті, хто за режиму громадянина Росії Януковича дерибанили країну, швиденько змінили політичні прапори і знову рвуться до влади. В жодному випадку не можна допустити ригівського реваншу.
По-друге, — так звані “нові” проекти. Насправді, за всіма правилами і згідно Закону про політичні партії, після революції Гідності створено лише одну партію, її назва — політична партія “Сила Людей”. Всі решта з’явилися шляхом ребрендингу і простої купівлі однієї з існуючих. Вірити таким “новим” партіям, які насправді є виключно політичним проектом якогось олігарха — себе не поважати.
По-третє, — гроші. Робота в органах місцевого самоврядування — це абсолютно неприбуткова справа. Ні міський голова Києва, ні сільський голова якогось малого села Миколаївка не може утримувати сім’ю за свою заробітну платню від держави. Ба більше, 99% депутатів міських рад взагалі не отримують зарплат. Земля, міські бюджети, ліси, комунальна власність, — ось що є ласими шматками для наших можновладців. Проведення коштовної кампанії — це перша ознака того, що за такого кандидата голосувати не можна. (За цим лінком — більш детальна інструкція для виборця: http://obozrevatel.com/blogs/51978-korotka-instruktsiya-rozumnomu-vibortsyu.htm)
І останнє, — популізм. Ті, хто говорить про контрактну армію, низькі тарифи, ковбасу по 2.20, мир у всьому світі, проводить всілякі фейкові марші та фестивалі тощо, не будуть працювати на місцеву громаду хоча б тому, що вони навіть не розуміють, що їхні гасла – це повноваження не місцевих, а центральних органів влади. Такі політичні проекти і політикани йдуть на ці вибори з однією метою — підготуватися до наступних парламентських чи навіть Президентських, ймовірність яких у наступному році висока, як ніколи. Місцеві вибори про інше: про дороги, дитсадки і школи, ЖКГ, парки, збиткові комунальні підприємства і таке інше. Ті, хто не мають виборчої програми, яка відштовхується від проблем конкретної громади, працювати на неї не будуть a priori.
Але 25 жовтня життя не закінчується. Пройдуть ці вибори. Одразу почнеться підготовка до якихось інших. Тож ходімо на виборчі дільниці в неділю й голосуймо за достойних! Ці вибори — тест на зрілість України!
Повна версія статті – http://obozrevatel.com/blogs/52398-mistsevi-vibori-test-na-zrilist-ukraini.htm