Ми постійно чуємо: «Геть корупцію, даєш люстрацію!» – як закляття, від якого заживемо краще. А що таке корупція – де її коріння, яке треба позбавити живлення, аби вона не буяла таким диким цвітом, як зараз?
Корупція не є причиною низького рівня життя та антисоціальності держави – адже вона існує у найбагатших та благополучних країнах, підтвердження чому – грандіозні корупційні скандали. Просто масштаб корупції, в порівнянні з національним доходом, там незначний.
Отже – корупція не причина, а наслідок. Саме антисоціальна спрямованість державного устрою, коли цінність людини та її суспільний стан вимірюються самими лише грошима, породжує тотальну корупцію. Не корупцію як виняток, а корупцію як систему, за межами якої неможливо жити.
Корупція – в кожному з нас. Повертаючись з антикорупційного мітингу, ми приязно слухаємо розповідь про «кума Василя», який у двадцять сім років має триповерховий будинок, три джипи та яхту, бо ж не покладаючи рук працює у податковій.
Ми вимагаємо «люструвати» нечесних чиновників, А вони натомість беруть ще більше хабарів – щоб відкупитися від люстраторів. Чого, до речі професійні «борці з корупцією» зазвичай ї прагнуть. В той же час держслужбовець, який забажає працювати чесно, втратить у кращому випадку роботу, а то й саме життя. А ми про це навіть не дізнаємося, бо нам цікавий не він, а корупціонер – бо лише багаті в суспільстві, де все вимірюється грошима, є предметом уваги та заздрощів.
Треба не боротися, а захищати – чесних чиновників! Це функція держави, але змусити апарат захищати не хабарників а чесних людей в органах влади може тільки підтримка народу – сила людей, а не самих лише законів.
