Сьогодні в Україні тільки лінивий не говорить про децентралізацію, федералізацію, люстрацію та інші гучні гасла. «Сила Людей» акцентувала свою увагу на необхідності посилення впливу місцевих громад ще до Євромайдану, коли знаходилася у стадії формування, чому?
Сучасна Україна – це недореформована Українська радянська республіка з напівзруйнованою системою рад та залишками тоталітарно-авторитарних режимів. Часто люди не мають змоги вирішувати питання місцевого значення. Приведу три прості приклади: мешканцям чинять значні перешкоди, якщо вони хочуть внести проект рішення в місцеву раду, на багатьох генеральних планах стоять обмежувальні грифи секретності, а керівника адміністрації в районі призначає Президент. Від людей не залежать також кадри в суді, прокуратурі, інспекціях, податковій, дорожній службі тощо. Централізація дійшла до такого рівня, що навіть рахунки сільської ради під впливом казначейства. Відповідно до механізмів, закладених в Конституції та законах, вплив на життя людей державної влади максимальний, а самих громадян – мінімальний. До того ж, крім юридичних, є проблеми психологічні. Багато людей не готові до управління своїми громадами.
Конституційні зміни не завершено. Коли в 2004-му році ухвалювалися зміни, то прямо в тексті зазначили, що вони стосуються тільки стосунків між Президентом, Кабміном та Верховною Радою. У результаті Україна стала парламентсько-президентською, але зміни в місцеве самоврядування заплановані пізніше. Їх так і не було ні після Помаранчевої революції, ні після Євромайдану.
Відновлення Конституції важко вважати “доробленим”. Те, що голови обласних та районних державних адміністрацій мають подвійне підпорядкування, є не тільки плюсом, але й мінусом. Що справді зроблено, так це відкрито доступ до документів місцевої влади, відновлено право на самовисування в мажоритарних округах, надано місцевому самоврядуванню більші права в судах тощо. Але кроків так мало, що в людей склалося враження про відсутність будь-якого руху в напрямку децентралізації.
Справді, децентралізацію можна робити двома шляхами. Зокрема, можна посилювати регіони, а можна – громади. Наразі в Україні слабкими є і області, і міста, і райони. Все вирішується в Києві, головні рішення ухвалюють кілька осіб, вся країна від них залежна, часто навіть в найдрібніших питаннях. Якщо передати повноваження в регіони, то влада опиниться в руках місцевих кланів та груп, що контролюватимуть все в області, а люди не отримають нічого. Федералізація – це мрія Путіна, щоб розвалити Україну, створивши окремо Харківщину, окремо Дніпропетровщину, Південь тощо, йому було б набагато легше натиснути на кілька людей, в руках яких була б вся влада. Україні потрібна не федералізація на десять регіонів, а створення реального самоврядування громад. Адже навіть в одній області громади бувають дуже різні, і тому їм потрібний особливий розвиток. Наприклад, Маріуполь та Слов’янськ, Вишневе та Біла Церква, Умань та Канів тощо. Україна давно чекає на справжній місцевий розвиток, і це єдиний шлях підняти економіку.
Справді, рівень корупції в місцевих радах, виконкомах та комунальних підприємствах інколи перевищує всеукраїнський рівень. А ще на місцях процвітає кумівство, «васальна» залежність суддів, міліціонерів та прокурорів від місцевих та регіональних лідерів. Тому, на мою думку, децентралізація шляхом простої передачі повноважень від органів держави до місцевих рад є помилковим шляхом. Це безглуздя та ще більший безлад. Потрібне створення реального самоврядування людей, а не органів влади. Саме громадяни на місцях повинні отримати більше прав та можливостей, а не місцеві державні адміністрації та мерії.
Люди зараз знають, що все знову вирішується на Печерських пагорбах, а на місцях можливостей дуже мало. Натомість децентралізація, це, наприклад, муніципальна міліція. Це коли начальника міліції обирають люди, ставлять міліціонерам завдання, контролюють їхню роботу. Також, якщо керівників шкіл, садочків, інших бюджетних закладів обиратимуть або погоджуватимуть люди, платники податків матимуть звіти про використання коштів, на місцевих зборах та референдумах вирішуватимуться питання місцевого значення, інформація про роботу місцевого самоврядування стане відкритою тощо. Тоді люди відчують реальні зміни.
Децентралізація тільки розпочалася. Чи буде вона продовжена, залежить від нас. На мою думку, чим більше людей долучиться до боротьби за права громад, за посилення прав людей на місцях, щоб вирішити місцеві проблеми, отримати можливість для економічного розвитку та контролю за владою, тим швидше відбудеться справжня децентралізація. Всі програми Сили Людей, а саме: кадрового резерву, партійного будівництва, підготовки до місцевих виборів – повинні посилювати нашу боротьбу за реальні громади. Я вважаю це пріоритетом 2015-го року!
