Мало хто знає, що найбільше місто Київської області – Біла Церква – через 17 років святкуватиме своє тисячоліття. Затишно розмістившись у долині річки Рось, Біла Церква, або, як її ще називають, місто Добра, займає й вигідне географічне положення: поруч із містом пролягає автомагістраль міжнародного значення Е-95. Виграшне розташування відчутним було завжди: під час Визвольної війни Біла Церква стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська, а у 1918 р. місто було головним штабом українських повстанців та осередком формування основних сил Директорії УНР.
Протягом ХХ ст. Біла Церква набула ознак великого промислового та індустріального центру області й України, її називають культурним серцем Київщини. Однак чи все так добре у місті Добра, як видається на перший погляд? Нижче розглянемо деякі з наявних проблем.
Перший негаразд, що спадає на думку середньостатистичного білоцерківця, коли мова йде про недоліки рідного краю – це безробіття. Неважко здогадатися, що жителі міста, розташованого за 80 км від столиці України, при пошуку джерела заробітку надають перевагу гетерогенному Києву з його віялом можливостей. Для користувачів громадського транспорту півтори-дві години на дорогу по трасі – досить співмірні із часом подолання відстані між деякими районами Києва з його ненависними заторами, а для автомобілістів – тим більше. Ключові підприємства й адміністративні структури міста й області, вочевидь, давно пристосувалися до такого стану речей, що проявилося у відчутному скороченні кількості робочих місць у 2014 році порівняно з 2013 (за даними Київської облдержадміністрації). Станом на січень 2015 р. ситуація тільки погіршилася. У той же час, у Білій Церкві продовжує «функціонувати» міськрайонний центр зайнятості з його безпідставно роздутим штатом працівників та, м’яко кажучи, дивним графіком роботи. На фоні відсутності в рамках міста й області дієвої програми підтримки малого та середнього бізнесу ситуація для пересічного білоцерківця залишається досить несприятливою.
Не задовольняє містян і тісно пов’язана із повсякденним існуванням сфера житлово-комунального господарства та послуг житлово-експлуатаційних контор, що останнім часом перебуває на межі вимирання. Про якість таких послуг показово свідчить, зокрема, результат спільної роботи Управління з надзвичайних ситуацій та білоцерківських ЖЕКів щодо підготування переліку місць укриття в разі обстрілу або бомбардування. Так, станом на березень 2014 р. жителям 200-тисячного міста пропонувалося лише кілька великих укриттів у стані повної готовності загальною місткістю на 5600 осіб. Усі інші – частково готові або неготові. Деякі підвальні приміщення, проектовані під бомбосховища, є орендованими, інші – затоплені, не обладнані освітленням, санвузлами тощо. У лютому ж 2015 р. білоцерківська міська влада спромоглася надати ще й перелік підвалів звичайних будинків на випадок надзвичайних ситуацій. Зла іронія полягає в тому, що такі приміщення не пристосовані для укриття від вищенаведених загроз воєнного характеру з причини слабкого перекриття, відсутності запасних виходів, вентиляції, тощо. Окрім того, підвали будинків часто є банально заваленими непотребом, і ця проблема лягає на плечі мешканців. Виникає питання: для чого нам ЖЕКи, які не виконують навіть таких найпростіших актуальних задач?
Ще один аспект діяльності Управління ЖКГ Білоцерківської міськради сумновідомий білоцерківцям за регулярним «розпилюванням» мільйонів на тендерах. Суми угод часто є завищені вдвічі, а то й втричі, торги ж «виграють» фірми, пов’язані з бізнес-інтересами одного й того самого кола осіб, зокрема, колишнього першого заступника міністра інфраструктури в уряді Азарова, одіозної фігури у Білій Церкві, Костянтина Єфименка. Саме з 2014 р. у кишенях осідають мільйони, які могли б піти якщо не на екіпірування 72-ої ОМБр, то, принаймні, на освітлення міста та якісний ремонт доріг. Про останні – нижче.
Якщо запитати жителя будь-якого регіону України, що хоч раз проїжджав через Білу Церкву за кермом авто, чим йому запам’яталося це славетне місто на Росі, відповідь, безперечно, буде: «дорогами». Розбитими, рельєфними, дискретними. Проблема не оригінальна, причини – не нові, однак не кожному місту вдалося зробити жахливий стан власних доріг ледь не візитною карткою. Відношення кількості обладнаних пішохідних переходів до кількості небезпечних ділянок також наводить на невеселі роздуми.
Утім, вищенаведені обставини не заважають розвитку транспортної інфраструктури міста. Розвитку у хибному напрямку: починаючи з самовільного підняття перевізниками ціни проїзду без офіційного рішення міськвиконкому і використанням переобладнаних під пасажирські вантажних мікроавтобусів та закінчуючи уникненням сплати податків і недобросовісною конкуренцією в цій сфері. Усе це, через етап своєрідної «транспортної війни» призвело до монополізації становища компанії-перевізника і подальшого ним зловживання. Як наслідок: ціна проїзду висока, транспортні засоби залишають бажати кращого, водії – нахабні, якість послуг – усе гірша.
Непрозорість білоцерківської міської влади не дозволяє вирішити вищенаведені проблеми у швидкий та легкий спосіб. Сайт далеко не містить усієї необхідної інформації, на актуальні проблеми реакція майже відсутня, Громадська рада незаконно розформована, в ігноруванні звернень громадян наші чиновники звикли брати приклад зі своїх гірших колег в інших регіонах, а порядок доступу до засідань міськради взагалі заслуговує на окрему увагу. Згідно з регламентом місцевого органу самоврядування, «дозвіл на перебування в сесійній залі під час пленарного засідання Міськради особам, які не є депутатами Міськради, працівниками виконавчого комітету Міськради або акредитованими у встановленому порядку при Міськраді представниками засобів масової інформації надається секретарем Міськради». Зауважте, навіть не «порядок доступу/перебування», а «дозвіл секретаря». Таке формулювання прямо суперечить «Про місцеве самоврядування», «Про доступ до публічної інформації» та декларативним нормам про відкритість і гласність з цього ж регламенту. І це положення активно втілюється представниками міськради на практиці.Утім, юридично грамотним жителям Білої Церкви це не заважає забезпечувати собі вільний доступ до засідань без усіляких реєстрацій і дозволів. Як не заважають активістам і незаконні вимоги виконкому Білоцерківської міськради про подання заявки на проведення мирного зібрання за 10 днів, отримання дозволу на проведення, надання ксерокопії паспорту та інші кумедні архаїзми.
Додається до наявних негараздів міської влади й непрозорість голосування – про практику персонального волевиявлення тут і не чули. Білоцерківські депутати, більшість з яких, до слова, колишні регіонали (як і міський голова Василь Савчук), голосують як завгодно: підняттям руки, за допомогою усного опитування або таємних бюлетенів, але жоден із цих способів не дає змоги виборцю відстежити за прізвищами, хто які питання підтримав. Враховуючи досить розвинуту останнім часом тенденцію передачі найбільших комунальних підприємств міста у концесію приватним фінансовим групам, можливість фіксації персонального волевиявлення депутатів стає для громадян критично необхідною. Поки що обходяться власними силами: записують процес голосування на відеокамеру. Однак такими кроками до демократії ми йтимемо ще довго.
Можна й далі заглиблюватися у проблеми міста: недостатнє освітлення, непристосованість архітектурних форм до потреб осіб з обмеженими можливостями, брудна вода в річці та кранах, велика кількість бездомних тварин і їх отруєння, нерозвинута культурна інфраструктура, наркозалежність молоді… Однак читач, гадаю, вже повною мірою оцінив безмежні можливості для наведення ладу та розбудови громадянського суспільства в насправді мальовничому і перспективному місті Біла Церква. Сподіватися на нинішню владу, яка від Майдану до Майдану не змінює ні свого обличчя, ні більш-менш відчутно рівня життя українців – безсумнівно, моветон. Час самим ставати владою, бо політика – це те, чим мають займатися гідні й добропорядні громадяни, а зовсім не те дискредитоване поняття, яким вона сьогодні є в Україні. Давайте, нарешті, брати відповідальність за своє сьогодення і майбутнє у власні руки! Долучайтеся!
