Ми всі чули ці постулати економічного лібералізму: «Попит викликає пропозицію», «Ринок все врівноважить» та «Вільна конкуренція змушує підвищувати якість та знижувати ціни». Схоже на наше життя?
Здається, правило вільної конкуренції поплутали із законом джунглів. Тому виживає той, хто спритніше захоплює власність, швидше тікає від податків, агресивніше просуває непотріб та хитріше обдурює споживача.
Так, в первісному лісі тотальна війна усіх проти усіх дійсно сприяє виживанню найкращих, поліпшенню генофонду видів та в цілому працює на користь екосистеми. Але людське суспільство – не природна, а штучна система. Культура та цивілізація – це надсистема, побудована поверх природної.
Якби ми згодні були жити на голій землі, нам не потрібні були б знання з архітектури. Якби ми могли вдовольнитися корінцями та сирим м’ясом в їжу, кістками та шкурами для будівництва халабуд – то не мали б потреби в соціальному регулюванні конкуренції. Але ми вже не можемо. Тому треба розрізняти конкуренцію та дикість.
Дослівний переклад слова competitions (конкуренція) з англійської – змагальність. При чому бачимо спорідненість із «компетентність». А наше «конкуренція» походить від французького «конкур» – кінні змагання із подолання бар’єрів. Отже, мова йде про змагання, а не війну на виживання. А в чому різниця між змагальністю та війною? В тому, що є правила.
Правилами в спорті встановлюються дії, які необхідно виконати для перемоги. А також норми безпеки учасників змагання. З конкуренцією в цивілізованому суспільстві – те саме. Аби нести користь суспільству, вона має бути врегульована, і це одна з основних функцій держави.
На жаль, наша держава використовує регулятивну функцію на власний розсуд – аби отримати з бізнесу якомога більше. Або й просто допомагати своїм «віджимати» бізнес у чужих.
Бізнесу треба виживати в умовах здирництва, недобросовісної конкуренції, зазіхань та уседозволеності обраних. А така конкуренція породжує лише зниження якості та шахрайство по відношенню до споживача.
Тому усі розмови про те, що треба робити – лібералізувати умови для бізнесу, або навпаки – жорсткіше контролювати, на часі є безглуздими. Бо під лібералізацією мають на увазі безконтрольність, а під контролем – побори.
В питаннях регуляції ділових відносин треба йти не вправо або вліво – в політичному сенсі – до планової економіки або ринкової анархії, а вперед – до цивілізації. Держава повинна, насамперед, встановлювати правила гри – створювати умови для чесної конкуренції. А також припинення діяльності бізнесу, що є не бізнесом, а легалізованим злочином.
Щоб вигідно було розвивати справді корисний бізнес та виробництво якісних товарів, ми повинні обирати владу, яка б залежала від достатку в державі, а не від власного високодохідного бізнесу. Сила людей в тому, щоб примусити владу жити на державному утриманні, тоді вона буде стимулювати бізнес, який цій державі на користь.
