Моя бабуся Маруся все життя збирала рукою зі столу крихти, що лишалися по обіді…
Говорила, що це святі крихтинки.
Сірий хліб у селі коштував 16 копійок – дешевше за корм для свиней, і ми щоранку малими бігали до крамниці – купували по 5 буханок. Перш ніж нагодувати ним худобу, бабуся завжди вибачалася перед тими, хто не пережив голод…
Інша бабуся Наталка – найменша в родині – у свої чотири рочки переїжджала разом з родиною бричкою від голоду до покинутих хат виселених німців-менонітів у с. Мирівка, що завжди славилося чорноземом. Тоді батьки вирішили обміняти її на їжу для старших чотирьох дівчат. Це було взимку… Бабусю обміняли на їжу – її забрала бездітна єврейська родина. Проїхали кілометрів зо два, усі мовчали й плакали… …Закутана в ковдру, мов дрібний колобочок, маленька Наталка крадькома вийшла з нового й чужого дому, бігла по снігу, шукаючи кругленькими оченятами ту бричку…
Добігла…
І більше вони ніколи не розлучалися, живучи в селі Мирівка Новомиколаївського району Запорізької області до кінця своїх днів…
Пам’ятаємо…
Інна Пенчук, член Політради “Сили Людей”
